НАРОДНІ ЗВИЧАЇ
СВЯТКУВАННЯ ВЕЛИКОДНЯ
В українського народу побутують чудові звичаї
та традиції, які передаються з покоління до покоління.
Упродовж пасхальних днів періодично дзвонять церковні
дзвони:
Дзвони дзвонять величаво, всіх до церкви звуть...
Йдуть у Божий Храм дорослі й діточок ведуть.
Йдуть у Божий Храм дорослі й діточок ведуть.
Дзвони дзвонять - це знак перемоги життя над смертю.
Дуже важливим ритуалом Великодня є благословення
та освячення їжі - Божих земних дарів. Святочне одягнені дорослі
та діти, з кошичками в руках, вкритими вишитими рушниками, поспішають
до церкви, щоб освятити Великодню їжу:
І дорослі, і малі до церквиці йдуть,
У кошичках святкових святити несуть.
У кошичках святкових святити несуть.
Дуже величаво, з церковними співами проходить
дійство освячення дарів. Люди стають у коло біля церкви, священик
кропить Великодню їжу свяченою водою, яку їстимуть після Великодньої
відправи. Святкове снідання проходить, урочисто й побожно.
І де б хто не побував, де б не проживав, а на
Великодній сніданок завжди поспішав. Далека й близька дорога
вела і веде дітей до батьківського порога. З давніх-давен в
Україні побутує прекрасний християнський звичай - на Великдень
снідати в колі сім'ї.
Родина за столом збирається і святочне дійство
так розпочинається: батько родини ділить свячене яєчко на стільки
частин, скільки присутніх снідає (залишають на тарілці для тих,
хто відійшов у вічність із сім'ї), зі словами благословення
яєчко роздає й промовляє:
- Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив
щастям і добрим здоров'ям на многії літа. Щоб нас усіх під свій
покров взяла Божа Матінка Свята. Дай же Боже, ці свята щасливо
відсвяткувати і других дочекати.
Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем
побутує в Україні з давніх-давен, адже яйце має чудодійну силу
- зародка нового життя. Яєчко є символом Христового Воскресіння,
бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так
і Христос вийшов із гробу до Нового Життя. Після свяченого яйця
всі їдятьпаску й усе, що приготували на свято.
Традиційно на Великдень усією родиною йдуть на
цвинтар. Несуть паску і крашанки, щоб поділитися Воскресною
радістю.
На другий день Великодніх свят (понеділок) у моєму
селі Чайковичі Самбірського району Львівської області священик
із церковним братством йде на цвинтар і відправляє молитви над
гробами померлих і кропить свяченою водою зі словами переможної
слави: "Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, життя дарував".
Люди йдуть на цвинтар, щоб відправити поминальну
молитву над гробами своїх рідних і близьких. Ця традиція живе
в нашому народі, бо ми маємо пам'ятати свій рід, шанувати пам'ять
про тих, хто був і хто відійшов від нас, щоб мати життя вічне.
На Великодні свята поширені крашанки та писанки.
У Велику Суботу батьки разом з діточками розфарбовують яєчка
різними орнаментами, і під час Великодніх свят обдаровують одні
одних словами: "Христос Воскрес!"
Українські писанки розповсюджені по всьому світі,
де перебувають українці. І ми знаємо, що українці в Канаді спорудили
величний пам'ятник українській Писанці. Десятиметрова писанка
красується багатьма барвами і нагадує поселенцям з України про
свій далекий край.
Писанко чудова,
різнокольорова,
ти стоїш над світом
у величі, красі.
Тебе споглядають,
тебе прославляють
Божі люди світу
І на Небесі.
різнокольорова,
ти стоїш над світом
у величі, красі.
Тебе споглядають,
тебе прославляють
Божі люди світу
І на Небесі.
Особливий вияв пасхальної радості Великодня відбито
у гаївках - величальних піснях. Після відправи Пасхальної Літургії
наступного дня (понеділок) молодь разом зі старшими водили біля
церкви гаївки. Співали, прославляли й раділи новому життю вічності.
Кожна місцевість має свої традиційні слова гаївок,
веселих забав. У моєму селі побутують гаївки й забави, які я
записала зі слів жительок села Ганни Іванчак і Михайлини Мундур
із подання Марії Тимкович.
Я пам'ятаю веселі забави біля церкви на Великдень,
як ми одразу після відправи, а потім після обіду йшли до церкви
та водили гаївки до пізнього вечора. З-за плинності часу призабулися
слова, але ми вдячні тим людям, які їх пам'ятають і передають
нащадкам.
Я дуже хотіла б, щоб ця чудова традиція (дуже
призабута в селі) у нас відродилася, і кожна дитина, молода
людина вивчила для себе, для своїх дітей, а діти передали нащадкам,
бо народна творчість дуже багата й різноманітна. І кожний має
пам'ятати, нагромаджувати безцінне надбання свого народу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий